Статистика




Видатні люди Друк e-mail
Написав(ла) Бібліотекар   
Вівторок, 17 квітня 2012, 10:32

 

                                                 

                                    

 

 

Заслужена артистка України
Світлана Бабчук (Покидько)

alt

Може, тим без пісні я не можу,
Працювати, жити навіть дня,
Що навкруг земля моя хороша,
А на ній - моя рідня...

Ця маленька чорнявка народилася о тій порі, коли ще не вся зелень озолотилася,   а лише  почала переходити у різні  відтінки  жовтогарячого і багряного даруючи очам розмаїття кольорів, коли сонце світить м'яко, ще гріє, але вже не палить.  Світло від нього в кінці вересня йде пухке, прозоре. прорізане павутинкою, 26 вересня 1969 рік. Саме в цей день на Поліссі, у простій селянській родині Покидьків сталася чи не найдовгоочікуваніша подія - народження донечки, на яку так довго чекали не лише батьки, а й три старших братики.

alt

... Закінчується бабине літо, вже де-не-де шелестить під ногами листя. Час сповільнюється, він тече ніби крізь золоте сито, все пахне і шепоче...

І та, яку батьки нарекли таким світлим іменем - Світлана, була така ж м'яка, задумлива, ніби всі чари її покровительки-осені, переплелися у дівчину.

Світланка успадкувала від своїх батьків не тільки ім'я І зовнішню схожість, а перейняла і спосіб мислення, і моральні цінності... І талант... Талант до пісні.

altalt

Світлана Покидька - незмінна учасниця всіх шкільних свят

 

Змалечку дівчина була учасником малих сімейних нарад, бачила, як добросовісно, з любов'ю ставилися до роботи її батьки (мама працювала дояркою у місцевому колгоспі «Прогрес», а тато, як тоді говорили, - їздовим), і сама починала входити в життя. Допомагала мамі висаджувати свої улюблені квіти, старалася ні в чому не відставати від неї. Це тут, у сім'ї, вона вперше почула мамин солов'їний голос, це тут її неня змалечку вчила співати і свою перлинку — доню.

Не один рік сонце оселялося поміж квітів, не одна стежечка була стоптана її маленькими ніжками, не раз личко дитяче було все омите і усмішками, і розмазане потічками дитячих сліз. Але найщемніша пісня вечорами і ранками лилася знову і знову з маминих вуст. Дитина зачаровано дивилася мамі у вічі і переймала найважчу мелодію, найтонший звук,

Я почалася з отчої землі,
Як меч — з вогню, як ніжна пісня з мови,
Як з велетенських сосон — кораблі,
Як дитинча — з великої любові.
Я починаюсь з отчої землі.

 

І знову золотава осінь заглядає у шибу. Сьогодні 1 Вересня 1976 року... Сьогодні - вперше до школи, Світланка відкрила очі того ранку, її засліпило сонце, що лоскотало обличчя, руки, підіймало з ліжечка Івикликало посмішку. Вона вже учениця! Вона вже «доросла».

Дівчинка заворожено слухала заливчастий шкільний дзвінок, і, мов жайвороночок, вчилася співати своїх дитячих пісень, Дитина захоплено поринула у звабливий світ ще не відомих їй книг, у чарівний світ, який відкрила перед нею школа.

А як вона любила уроки праці. Намагалася не пропустити жодного з них, легко знаходила мову із вчителем трудового навчання, тягнулася до нього усім своїм єством, у всьому рівнялася на нього. Та все ж відпочивала і тілом і душею лише на уроках музики.

Хвалили Світлану вчителі, раділи за неї батьки, хоч їй самій здавалося, що це перебільшення, що не така вона талановита, Але завжди такав собі, врівноважена.

alt

Уроки праці

З роками чи то звикла до відгуків про здібності свої, чи то нарешті повірила в себе і стала почуватися на сцені — як «риба у воді», як «соловейко у весняну ніч». З легкістю готувалася до кожного наступного концерту чи конкурсу, Щороку мала можливість розпочинати Свято жнив у рідному селі Бережки Дубровицького району Рівненської області Не обходилася без неї жодна подія на її маленькій батьківщині. А про школу - то вже й говорити годі! Окрім того, що завжди співала, була ще й незмінним активним учасником усіх загальношкільних свят, конкурсів, виховних заходів .

Улюблені пісні стали найвірнішими друзями Світлани, що завжди вчасно приходять на допомогу, коли смуток заповзає у серце, крилами її радості, коли хотілося помріяти про майбутнє, про свою дівочу долю.

Непомітно пролетіли роки навчання у школі. Закінчивши 8 класів Бережківської восьмирічної школи, Світлана вирішує пов'язати своє життя з піснею - піти навчатися у Дубнівське культурно-освітнє училище. Вирішила - зробила, документи на вступ уже там. Але закралася раптом думка: «А чому б мені не спробувати себе у хорі Вірьовки?»…

Не відаючи ні точної адреси, ні правил набору, Світлана разом з мамою їдуть до Києва, Дякуючи добрим людям, вони потрапляють на прийом до самого ректора (не даремно кажуть: «язик до Києва доведе»). Радість дівчини не знала меж! Вона ще не відала, що її чекає маленька неприємність - у хор Вірьовки беруть тільки після І 0 класу (як пояснив ректор, у такому віці, як була Світлана, ще «молодий» голос і його можна зіпсувати). А проте, ректор згодився послухати Світлану.

- А можна російською? - запитала дівчина.
- Та хоч і англійською, я зрозумію! - відповів ректор.

І враз полинула пісня «Над колхозным, над полем рано зори встают...» Чоловік не приховував свого здивування від почутого чистоголосся, І він обіцяє, що обов'язково візьме її до себе, лише варто закінчити середню школу.

З оптимістичним настроєм повертається Світлана додому і одразу їде у Дубнівське училище забирати свої документи, аби закінчити школу у своєму рідному селі і піти у хор Вірьовки. Та не так сталося,, як гадалося. Мабуть, це доля...

Чекаючи здвома подругами черги зайти до приймальної комісії, дівчина сиділа разом з ними на підвіконні у коридорі і голосно співала. Одну зі знайомих Світлани привіз поступати у Дубнівське культурно-освітнє училище
з Криму її дідусь, який, виявляється, був на той час уже відомим в Україні композитором. Зачувши її пісню, і те. що. вона хоче забрати документи з училища, він промовив слова: «Дитино, в колгосп ти завжди встигнеш. Тобі голос даний Господом Богом для народу». Ці слова мало того що стали пророчими, вони навіяли дівчині думку - залишитися на навчанні в училищі.

altНепомітно минули й студентські роки. Світлана Покидько уже співає у Волинському державному народному хорі, з неприхованою радістю світяться її очі. адже вона так довге мріяла про це. Разом з хором їздить дівчина виступати на всілякі республіканські конкурси, свята, концерти, розпочинається її гастрольне життя. Один з таких виїздів змінив життя Світлани докорінно. На конкурсі виконавців фольклорних творів вона зустрічається з ансамблю «Візерунок» Мирославом Михайловичем Бабчуком, одразу помітив талант дівчини, а тому й вирішив забрати її до себе. Мабуть, його слова «ти в хорі непомітна, ходи до мене», були сказані з умислом, з хитринкою, проте вони зацікавили Світлану. І хоч її не відпускають з Волинського державного хору, обіцяють великі гонорари, вона зважується їхати з Мирославом Михайловичем, який сам приїхав за нею. Тепер Світлана Покидько - солістка фольклорного ансамблю «Візерунок» м.Тернополя, її помічають, її хвалять, їй вручають нагороди. І знову життя, про яке вона так довго мріяла.

Березень 1990 року. Світлана, як не дивно, уже ке Покидько, а Бабчук; адже той. що був просто керівником, став її чоловіком. За декілька років у молодої родини народжується донечка. Христина, яка теж перейняла талант від своєї мами І, як вона, займається вокалом, грою на скрипці, пробує себе у ансамблі, що тепер уже називається не «Візерунок», а «Веселі галичани».

 

 

 

 

 

alt

Заслужену артистку України Світлану Бабчук
добре знають в близькому та далекому зарубіжжі

alt

alt

"Веселі Галичани"

2002 рік. До Тернопільської філармонії приїхав сам голова Верховної ради Володимир Литвин, І приїхав не з порожніми руками, а з почесною місією - вручити звання «Заслужена артистка України» такій колись нікому не відомій Світлані Бабчук (Покидько). Сьогодні її впізнають не лише на Україні, а й у Польщі, Канаді, Німеччині, Америці, Голандії і в батьох Інших країнах світу.

Та де б не бувала Світлана, вона ніколи не цурається своїх батьків, своїх друзів, однокласників, односельців, 3 радістю з ними спілкується. І хоч погостювати вдома досхочу не має можливості, та на великі свята обов'язково відчиняє двері батьківської хати, де на неї завжди чекають, де раді її бачити з усією родиною.

 

Народно-аматорський вокальний колектив «Родінонька»

Колектив «Родінонька» створений в 1998 році. В 2000 році присвоєно звання Народно-аматорський колектив.
Цей колектив народився на щедрій, багатій фольклорними традиціями землі Дубровиччини. Без «Родіноньки» не обходиться жодне свято в Бережках, він незмінний учасник районних оглядів-конкурсів «Пісні над Горинню», «Пісні рідного краю». Його запрошують на ювілеї в інші райцентри області.

altalt

altalt

Учасники Народно-аматорського вокального колективу «Родінонька»
 виконавців народної пісні Бережківського СБК

№ п.п.

Прізвище, ім’я, по батькові

Число, місяць, рік народження

Освіта

Ким працює

1
Красько Галина Семенівна
20.09.1960
вища бухгалтерська
Сільський голова Бережківської Сільської Ради
2
Прокопчук Галина Онисимівна
18.10.1968
середня спеціальна
вихователь дит.садка
3
Красько Марія Калістратівна
04.08.1952
середня
пенсіонерка
4
Покидько Надія Адамівна
01.01.1960
середня спеціальна
вихователь дит.садка
5
Покидько Любов Романівна
11.11.1963
середня спеціальна
худ.керівник будинку культури
6
Тушич Надія Михайлівна
01.10.1956
середня спеціальна
пенсіонерка
7
Калюх Ганна Михайлівна
12.08.1966
середня спеціальна
пенсіонерка
8
Остаповець Надія Сергіївна
20.02.1950
середня
тимчасово не працює
9
Костючок Надія Анріївна
09.12.1961
середня
пенсіонерка
10
Костючок Надія Андріївна
01.01.1958
середня спеціальна
завгосп дит.садка
11
Шиловець Ольга Петрівна
29.11.1973
середня
пенсіонерка
12
Разкевич Руслан Тихонович
25.01.1979
середня
пожежна служба
13
Костючок Олег Дмитрович
25.01.1979
вища
тимчасово не працює
14
Бойко Анатолій Стратонович
12.09.1972
середня
директор будинку культури

 

Останнє оновлення на Четвер, 18 травня 2017, 15:51