Статистика




Народна творчість Друк e-mail
Написав(ла) Бібліотекар   
Вівторок, 17 квітня 2012, 11:09

Легенда
про походження назви села (друга)

 

З

а нашим селом в сторону села Любиковичі стоїть колгоспна ферма. На місці цієї ферми, за переказами моєї прабабусі, стояв колись панський маєток. Там жив пан на прізвище Березовськнй. Від прізвища цього пана пішла назва села Березки. А потім з часом, "з" помінялася на "ж" І стала назва Бережки.

 

Лєгенда
про походження назви села (третя)

 

В

иходимо з села у бік Узлісся (село) і здалеку подивимось на нього. Старе русло річки Случ огинало село так, що здавалося воно стоїть на трьох бережках. Звідси пішла назва Бережки.

Записано від Костючок Марії Петрівни 1930р.н.,
пенсіонерки, в с.Бережки
Дубротцького району Рівненської області.

Легенда
про русалок

 

К

олись, давним-давно, наш луг був переповнений різкими болотами ї озерами, що зачаровували своєю красою. Тому не дивно, що на вихідні і свята часто сюди приходила молодь. Якось хлопці І дівчата зібрались і пішли до озера на прогулянку. По дорозі хтось завів розмову про таємничих водяних істот. Пригадали багато історій про те, як русалки залоскотали багатьох молодих хлопців та дівчат. Може це і вигадки, але дійсно в цих місцях люди зникають безслідно. Та один юнак не вірив в ці історії, і щоб довести свою правоту І відвагу, він зі сміхом пірнув у озеро. Та виринути йому вжене судилось. Перелякана юрба ще довго ходила понад берегом, гукала, але хлопця не було. Звичайно, його смерть можна пояснити і тим, що він у воді за щось зачепився. Але старі люди пояснюють це тим, що русалки не пробачають, коли над ними хтось насміхається. І в їхні тенета потрапляють саме ті, хто не хоче вірити в їх існування.

Записано від Правник Н.Л., 1960 р.н.,
сільського голови у с.Бережки,
Дубровицького району Рівненської області

Легенда
про виникнення назви урочища "Білі гори"

 

Н

аше село з даніх-давен виділялось надзвичайною красою та мальовничістю. Найбільш надають йому краси дерева, розкішні сосни, білокорі берізки, що позволяли свої довгі віти над вулицями, а також білі гори в самому кінці села. Вони утворились там уже давно. Ось що старі люди розказують про їх виникнення.

Колись дуже давно на цьому самому місці було велике поле, на якому бережчани насаджували різні культури. Один селянин орав своє поле у неділю, бо був бідним і хотів якось своєю працею виростити дітей та вилікувати хвору дружину. Під час роботи чоловік помітив, що до нього наближаються три незнайомці у довгих сорочках з білими бородами. То були три пастирі. Вони підійшли до чоловіка і спитали чому він працює у неділю. Хазяїн розповів про свою бідність, а у відповідь три незнайомці сказали йти додому, а вони все зроблять за нього. Повернувшись додому, чоловік побачив, що добра у нього стало більше і після того він почав жити як і усі люди, його дружина вилікувалась. Але йому все ж було мало грошей, щоб дітей вивести в люди і щоб вони самі могли б заробити собі на життя. Він у ту ж саму неділю наступного року знову пішов у поле. Все сталось так, як і тоді. Згодом чоловік став ще багатшим. Та як кажуть - "Чим більше маєш, тим більше хочеться". Третього року він знову працював у свято у полі. Пастирі знову ж навідались до нього, але уже були дуже сердиті. За те, що чоловік такий грішник, за його жадібність, пастирі своєю чародійною силою вкопали його, а також коня з возом у землю. Після того утворились на тому місці Білі гори.
Люди знали про що неділю, і ніхто не наважувався піти у свято працювати в поле.

Записано від Коєти Ганни Федорівни, 1940р.н.,
пенсіонерки, в с. Бережки
Дубровицького району Рівненської області.

Мої Бережки
(пісня)

alt

Тикенько над річкою Случчю
Стоїть у задумі село.
Обкутане вітами сосон.
Бережками зветься - воно.

приспів:
Бережки, мої ви Бережки,
Поліське село в берегах,
Де тягнуться топтані стежки
По цих піщаних дорогах.

Колись ще здавна, пам'ятаєм
Було це співуче село,
А зараз, немов би стомилось,
Неначе воно замерло.

Тут льон синьоокий ростили,
Тяглися полями жита,
Не чути тих радісних співів,
Невже в нас душа вже не та?

Село моє близьке і рідне,
Де кожен із нас тут зростав,
Коріння пускає, і рід наш
У цьому селі виростав.

Ях мати ота Берегиня,
Воно нас усіх огортає.
Тут нашого роду коріння.
Хай кожен про це пам'ятає.

Хороших людей ти зростило
Багато по світі їх е,
Та кожен в душі пам'ятає
Село таке рідне своє.
приспів.

alt
alt alt

 

Останнє оновлення на Середа, 07 листопада 2012, 15:54