Статистика




Збережімо храми душ своїх Друк e-mail
Написав(ла) Бібліотекар   
Вівторок, 17 квітня 2012, 11:29

1817-ий рік. Цей рік став одним із найзнаменніших в історії становлення духовності села Бережки. Адже саме в 1817 році коштами парафіяльного священика та парафіян, з допомогою дідича Ігнатія Кашовського в селі Бережки, тоді ще Сарненського повіту Волинської єпархії, була збудована Різдво-Богородична церква, «віддалена від І Консисторії на верст 160, від місцевого Благочиння в Ремчичах на 11 верст, від повітового міста Сарни на 20 верст...». Будівля була дерев'яною, з престолом во ім'я Різдва Пресвятої Богородиці (на атласі жовтого кольору), виданим 17 липня 1857р. Високопреосвященнішим Арсенієм, Архієпископом Варшавським.

altІсторія цієї будівлі була недовготривалою: 27 липня 1872 року церква разом із дзвіницею згоріла дотла. Проте коштами парафіян були куплені нові дзвони, і в 1915 році реставровано храм. Було придбано також плащаницю та інші церковні речі.

Церквою опікувалося троє людей: священик, псаломщик та проскурниця. У своєму підпорядкуванні церква мала 60 десятин 1613 квадратних сажнів поля, 28 десятин сіножаті, ще 3 десятини 690 квадратних сажнів відводилося на саму будівлю та церковний цвинтар (всього 91 десятина 2303 кв.саж.). Проте в часи революції частина церковної землі була захоплена селянами для розселення, а частина сіножаті була розмита річкою. На церковній землі, відповідно у 1915 та 1918 роках, громада звела два будинки для церковнослужителів. Священик жив у будинку зі зручностями (зручностями вважали наявність клуні та хлівів). Дім псаломщика хоч і був новим, та не мав усіх зручностей.

З 4 вересня 1917 року церквою став опікуватися парафіяльний священик Георгій Трофимович Вечорко, який закінчив курси Волинської духовної семінарії, і 5 вересня 1909 року був призначений вчителем церковно-парафіяльної школи в селі Велюнь Дубровицького повіту. Згодом, у 1911 році, його висвятили на диякона, а пізніше - на священика. На прохання церковної громади 4 вересня 1917 року Георгія Вечорка перевели до Різдво-Богородичної церкви в селі Бережки Сарненського повіту.

Проживав священик з дружиною Зінаїдою Іуліанівною та двома дітьми - Юрієм та Зінаїдою. Разом з ними мешкала мати дружини Єлисавета Антонова Сініцка.

За добре виконання пастирських обов'язків отець Георгій (Вечорко) був нагороджений набедреником (1914р.) та скуф'єю (1921р.).

Відправляти службу в церкві священику допомагав псаломщик Димитрій Даратеєвич Вагатович. Молодий диякон проживав із дружиною Маріонелою. Він закінчив курс Мілецької духовної школи (1916р.) і два роки обіймав посаду письмовода Судового слідчого в м. Київ. У 1918 році Димитрія Вагатовича було призначено «замісником псаломщика» у церкві с. Річиці Рівненського повіту. В цьому ж році диякон вступив до Волинської духовної семінарії. І вже 20 грудня 1918 року його призначили псаломщиком Різво-Богородичної церкви в с.Бережки.

Проскурницею у церкві з 1914 року була вдова священика Лариса Іуліанівна Паржанака. Церковними грошима опікувався церковний титар - Яков Лонгинов Антонік.

Отець Георгій (Вечорко) разом зі своїми прислужниками відправляв службу в церкві аж до 1963 року, в селі його і поховали.

Парафія Різдво-Богородичної церкви була представлена парафіянами трьох сіл: Бережок, Колок та Залужжя. Найбільше дворів - 240 - налічувалося в Колках, трохи менше - 219 - налічувалося в Бережках. У Залужжі їх було лише 146. У парафії було зареєстровано близько п'яти тисяч парафіян (4844 чол.). Окрім цього, на території парафії проживало, як їх тоді називали, 38 «осіб чужовірних» (жидів) та 5 «осіб чужославних» (інших вір християнських).
За часів радянської влади для церкви настали не найкращі часи. Не секрет, що духовні храми в цей час, якщо не руйнувалися, то в кращому разі ставали складами.

Останнє судилося двом храмам м. Дубровиця, адже костел і мурована кам'яна церква були передані під склади. Саме цей факт послужив приводом того, що протоієрей Всеволод перейшов служити до церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Але і тут радянська влада вставила свої палки в колеса - храм був закритий, і п'ять років поспіль служба в ньому не велася. Влада ж, не вгаваючи, «рухалася» далі: її першочерговим завданням було зруйнувати храм. Проте, не так сталося, як бажалося. На  превелике щастя знайшлися люди, які змогли вберегти церкву. «Двадцятка» - саме так називали двадцятьох сміливців, які, не боячись нікого і нічого, пішли всупереч владі і зберегли неоціненну пам'ятку духовної культури для майбутніх поколінь. Саме вони (на сьогодні в живих залишилася лише одна представниця «двадцятки» - Красько Марія Семенівна) протягом п'яти років, коли церква була зачинена, своїми силами, збираючись у хаті місцевого дяка Сайчишина Мефодія Порфировича, збирали необхідні кошти, аби сплатити страхові внески та податки за церкву.

Хотіла радянська влада знищити і дзвіницю біля церкви, та і тут «двадцятка» виявилася хитрішою. Вони власноруч зняли дзвони із дзвіниці (можна лише уявити їх вагу) і заховали у своїх хатах.

Не обходилася «двадцятка» без підтримки та допомоги, як їх називали, церковних хористів, їхня настирливість, впертість та непохитність перемогли атеїстичні настрої влади, і, незважаючи на заборони, на третій день Великодня із церкви знову почулися дзвони.

На зміну протоієрею Всеволоду у храм Пресвятої Богородиці правити служби прийшов протоієрей Микола (в селі його звали Зьовзюль). Він обслуговував дві церкви: спочатку у Велюні та Бережках, а потім у Висоцьку та Бережках (служба велася через неділю).

За період існування церкви, у ній мали змогу відправляти службу чотирнадцять священослужителів. Усі вони залишили по собі щось хороше в історії храму. Так, за священика Андрія (Воронка) у 1993 році силами колгоспної будівельної бригади на чолі з Андрієм Омеляновичем Костючком було побудовано нову дзвіницю. У 1996 році після Водохреща було завезено будматеріали для оновлення іконостасу. Милістю Божою та силами священика Андрія (Воронка), а також жителів села Миколи Івановича Коваля, Анатолія Онисимовича Яковця, Анатолія Калістратовича Яковця зробили оклади на ікони, виточені колони біля них та нанесли позолоту. За два місяці робота була завершена.

Наступником протоієрея Андрія (Воронка) у церкві Різдва Пресвятої Богородиці став протоієрей Василь (Синяк). У-1997-1998 роках силами парафіян сіл Бережки та Узлісся, самого священика та художника Михайла Яковця із с.Любиковичі Сарненського району було проведено капітальний ремонт у церкві, а також здійснено іконописання на стінах храму Дубровицького благочиння.

За всю історію існування церкви Різдва Пресвятої Богородиці її тричі відвідував Преосвященніший. Вперше свій візит до храму в с. Бережки він здійснив ще у далекому для нас 1910 році. Вдруге завітав до церкви Преосвященна ший Анатолій, Єпископ Сарненський і Поліський у січні 2000 року. Останній раз зустрітися з Преосвященнішим прихожани церкви мали можливість 21 вересня 2003 року в день храмового свята, коли він вів усю святкову літургію.
Історія не стоїть на місці. Сьогодні кожен громадянин має право на вільний вибір віросповідання. Відійшли в минуле і атеїстичні настрої людей, більшість з них на даний час вважають себе християнами. Є серед нас глибоко віруючі християни, є й такі, що ще не досить обізнані з питаннями духовності. Проте ми всі дедалі частіше навертаємося до церкви, приносимо пожертву до храму. Так, у 2006 році на кошти, які пожертвував уродженець села Петро Омелянович Костючок, який нині обіймає посаду голови правління ВАТ «Степ» у Кіровоградській області, біля церкви поставили добротну огорожу та церковні вхідні ворота. Силами парафіян був оновлений і зовнішній вигляд церкви. Вона і нині є окрасою села, й куполи виблискують позолотою на найвищому пагорбі в центрі Бережок.{jcomments on}

Колективна робота вихованців
Бережківської ЗОШ

Останнє оновлення на Середа, 07 листопада 2012, 15:51