Статистика




Сергеєва Марія Степанівн Друк e-mail
Написав(ла) Бібліотекар   
Четвер, 18 травня 2017, 15:37

Доля вишита на рушнику

 

Сергеєва Марія Степанівна народилася 03 липня 1945 року в сім’ї колгоспників Мотрони Романівни та Степана Степановича. Мати працювала у колгоспній ланці, а батько – на пилорамі. У родині окрім Марії Степанівни було іще восьмеро дітей (Адам, Архип, Єва, Микола, Роман, Степан, Василь, Людмила), тому з раннього дитинства їх усіх привчали до праці. На долю родини випало немало горя та переживань. Ще маленькими помирають два брати Марії Степанівни, Адам і Микола, пізніше у малолітньому віці помирають Єва та Архип. Шукаючи ради батьки переїздять жити з села Рудня Дубровицького району  до Дубровиці, а пізніше – у Бережки. Саме тут народжуються четверо діток, серед яких і Марія Степанівна. З раннього дитинства росла допитливою і жвавою дівчинкою. Її цікавило усе: чому гуси треба випасати на лузі, а не в лісі, бо дуже вже любила там бувати; чому сонце так рано заходить, а мама ще й досі сидить за ткацьким верстатом; чому тато не хоче брати її, малу, з собою на пилораму. А ще дуже вже любила спостерігати за тим, як вправно мама вишиває на домотканому полотні. Саме від мами, мабуть і передався Марії Степанівні талант до вишивання. Від матері -  вміння вишивати хрестиком та гладдю, від неї  - вміння ткати полотно, від неї і ази перебирання наміток. Ще й нині згадує: «…маті пуйде порать худобу, а я вкрадкі залізу да й бохаю кроснамі…» У семирічному віці Марія Степанівна іде у перший клас Бережківської восьмирічної школи. Після її закінчення у 1964 році вступає до Млинівського зооветтехнікуму, який успішно закінчує у 1968 році. За призначенням Марія Степанівна мала б працювати в Удрицьку, але за збігом обставин та хорошою пропозицією тодішнього голови місцевого колгоспу «Прогрес» Леоніда Степановича Дячука вона іде працювати у рідне село. Через півроку переходить на посаду епізотолога Колківського ветучастку. У 1969 році Марія Степанівна виходить заміж за Бенеса Федотовича Сергеєва. У шлюбі з ним народжується троє діток (донька Валентина та два сини -  Сергій і Юрій). За дітьми та робочими буднями важко викроїти часу на улюблену справу, але для вишивання Марія Степанівна час все таки знаходила. Згадує і першу свою роботу  - вишині штори (порт’єри), а потім уже і скатертини, і полотняні рушники, і намітки. «Вішивала до ліха, - каже Марія Степанівна, -  а нащо, не знаю. Тепер молодьож усе теє знімає зо стін, зо стола. А мені трохі шкода свого труда…». У 2002 році Марія Степанівна іде на заслужений відпочинок. У неї з’являється нове натхнення до вишивання. Часто надихає і саме життя: «Я отдихаю, колі вішиваю, і душею, і тілом. Спомінаю всю свою жизнь – і погане, і добре…» . А й справді, Марія Степанівна має талант від Бога. Яких тільки вишивок у неї немає. Одних тільки вишитих рушників ми нарахували 36, не враховуючи ті, які вона подарувала своїм рідним та близьким. Радують око і яскраві українські колорити вишитих сорочок, які Марія Степанівна вишила у подарунок своїм онукам. У неї є чому повчитися, з нею є про що поговорити і порадитися. Ще й до нині біжать до Марії Степанівни як до хорошого спеціаліста ветеринарної медицини та вправної вишивальниці односельці за допомогою, а вона завжди готова допомогти і людям, і худобі.

Останнє оновлення на Понеділок, 22 травня 2017, 10:08