Історія села Бережки Друк
Написав(ла) Бібліотекар   
Вівторок, 17 квітня 2012, 09:34

Територія сільської ради включає села Бережки та Узлісся. Тут проживає 1955 жителів (Бережки – 1644, Узлісся - 311) та налічується 613 приватних господарств (Бережки – 515, Узлісся - 98).

altВ комунальній власності ради перебувають адмінприміщення сільської ради, приміщення Бережківського та Узліського ФАПів, Бережківського будинку культури та Узліського сільського клубу, Бережківського дошкільного навчального закладу «Малятко», 4 житлових будинки, водопровід та водонапірна башта в с.Бережки.

Населення обслуговують 10 об’єктів роздрібної торгівлі, в тому числі заклад ресторанного господарства. Сільського господарським виробництвом займаються виробничий кооператив «Прогрес», промисловим – ДП «Ритм».

На території сільської ради розміщені: Свято-Різдво-Богородична церква Української Православної Церкви Сарненсько-Поліської єпарії (с.Бережки), дім молитви Євангельських християн-баптистів (с.Бережки).

Розташоване на лівому березі річки Случ, що за 4 км. від залізничної станції Дубровиця і за 7 км. від районного центру. Перша історична згадка про село відноситься до часів розквіту феодалізму на Русі. У письмових переказах, датованих 1580 р., село згадується під назвою Бережків. У 1-й половині XVI ст. воно належало князям Острожецьким, було "имением княгини Марии Юрьевны'', яка заповідала це село своєму сину Андрію Леонтальту.

У 1594 р. власником села стає Микола Семашко. Змінювались власники: князі, пани, навіть держави,- до 1939 р. Після возз'єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною, в 1940 р. почав організовуватись колгосп, куди вступило 14 сімей. Першим головою був Свиридон Пилип Тимофійович, родом Із сусіднього села Любиковичі Сарненського району. В цьому ж році створено комсомольський осередок з 5 чоловік на чолі із секретарем, вчителькою Приймаченко Галиною.

Коли почалася Велика Вітчизняна війна, 312 мешканців села воювали з фашистами па фронті, в партизанських загонах, працювали на заводах Сибіру і Уралу. 307 чоловік ногороджені бойовими орденами і медалями, 98 односельчан не повернулися з війни. На їх честь споруджено обеліск Слави.

10 січня 1944 р. частинами 397 Сарненської стрілецької дивізії село було визволене від німецько-фашистських загарбників.

У 1947 р. поновлює роботу комсомольська організація села, секретарем якої обраний бережчанин Костючок Григорій Петрович. У1948 р. продовжується робота по організації колгоспу, а завершилась колективізація  у селі у 1951 р. У листопаді 1952 р. відбулося об'єднання двох господарств колгоспу "Першого Травня" с. Узлісся та бережківського ім.Тимошенка, якам керував Ткач Тимон. У жовтні 1957 року перейменовано у колгосп "Прогрес"". Цю ж назву носить і нинішнє сільськогосподарське приватне підприємство, утворене на базі колгоспу.

Село Бережки - центральна садиба СПП "Прогрес", Бережківської   сільської   ради,   до   складу   якої   входить   село Узлісся.

Населення села - 1800 жителів, нараховується близько 700 дворів. До послуг бережків чан - Будинок культури, торговки центр, кондитерський цех, дитячий садок, бібліотека, школа.

Старовинною пам'яткою села е церква Різдва Пресвятої Богородиці. Згідно документів за 1922 р.. які зберігаються у церкві, вона збудована у 1817 р. коштами парафіяльного священика і парафіян, а також за допомогою дідича Ігнатія Каховського, який дав ліс для її будівництва.

Побудова колгоспу

Прихід Червоної Армії у вересні 1939 року приніс довгождану волю на Полісся і в наше село. 2431 гектар поміщицької, 64 гектари церковних земель були передані селянам, які своєю вільною працею почали будувати нове життя. В селі організувався колгосп. Першим його головою був Свиридон Пилип Тимофійович. За його ж ініціативою колгосп було названо імені полководця Тимошенка.

Інформацію про утворення колгоспу залишила його дружина Юрко Зося Антонівна. Вона ж була і першою ланковою тодішнього колгоспу. Родом перший голова колгоспу з сусіднього села Любиковичі. Ріс біля дядька, тобто був круглою сиротою. Але він був людиною чуйною, справедливою, досвідченою, вмів читати і писати.

Колгосп був організований на попівській землі. В числі перших, хто вступили в колгосп були: сім'я Рудичиків Степаниди Йосипівни та Бруцьких Олесі Федорівни та її чоловіка. Всіх налічувалося 14 сімей перших колгоспників. За свідченням багатьох старожилів, на той час в селі було 14 сімей. Як не дивно, але більшість сімей на чолі з жінкою. Всі вони були вдови і голови сімейств.

Важко було тоді в колгоспі не тільки тому, що не було досвіду в побудові нового життя і не було матеріальної основи колгоспу. Перші колгоспники зустрілися з опором односельчан. Зі слів Жакун Віри Омелянівни або баби Сарнянки: «Ідуть колгоспниці на роботу, а в слід їм із-за тинів чути сміх, докори, вигуки. «Семіт Платанія на рядні, да щитає трудодні».

І все таки ця маленька громада трималася гурту. Корови перших колгоспників паслися окремо в череді. їх пас Покидько Северіян. Та жінки не зважали на це. Пісня була їм помічником в роботі.

1940-й рік знаменні ший для села тим, що в цьому році була створена перша комсомольська організація в селі. Осередок налічував 5 чоловік, але всі вони були справжніми комсомольцями. Секретарем першої комсомольської організації була вчителька Галя, родом із Полтавщини. Чомусь ніхто не запам'ятав її прізвища. А вона і її подруга Надя родом із Кіровоградщини були першими вчителями в радянській Бережківській школі. З ними Марія Степанівна Велінець і її брат Микола та Маруся. Брат Микола Степанович Велінець і живим свідком того часу лишилась тільки Марія Степанівна Велінець.

Часи Великої Вітчизняної Війни.

22 червня 1941 року розпочалася війна, бережани, як і весь народ стали на захист своєї Вітчизни. 312 мешканців села воювали з фашистами на фронтах, частина з них пішла працювати на незайману ворогом територіях Уралу та Сибіру. 307 нагороджено бойовими орденами та медалями, 98 не повернулись до рідних домівок. Історія села знає й підлі справи при хвостніх німецьких поневолювачів українських буржуазних націоналістів, які чинили розправу над беззбройними селянами. Це на їх чорній совісті сльози вдів і сирітство дітей. Вони по варварському спалили школу, допомагали фашистам вивозити селян у Німеччину та чинити над ними розправу. Та недовго панували на нашій землі німецькі загарбники і їх прислужники - українські буржуазні націоналісти.

10 січня 1944 року передові частини Червоної Армії разом із 397-мою Сарненською стрілецькою дивізією визволили село Бережки. Жителі села радо зустріли своїх визволителів, багато їх влилося в ряди діючої Армії, щоб прискорити повну перемогу над фашистами, а решта приступила до мирної праці.

Не менш важливий подвиг зробили ті, що наблизили час перемоги своєю працею та вірою. Які трудом із попелища відновили господарство країни.

У 1947 році поновлює роботу комсомольська організація села, секретарем якої обраний бережчанин Костючок Григорій Петрович. У 1948 році продовжується робота по організації колгоспу. А завершилась колективізація у селі в 1951 році. У листопаді 1952 року відбулося об'єднання двох господарств «Першого травня» села Узлісся та Бережківського імені Тимошенка, яким керував Ткач Тимон.

У жовтні 1957 року перейменовано у колгосп «Прогрес». Цю ж назву носить сільськогосподарське приватне підприємство на базі колгоспу.

Перші керівники колгоспів

Ми зустрілися з таким фактом при опитуванні старожилів в Бережко, ніхто не пам'ятає імен двох голів колгоспу, які очолювали після війни. Всі опитувані починали відродження колгоспу при головуванні Ткача Пімена Андрійовича. Він був бережчанином з бідняцької родини, малограмотний, але по всьому видно, був господарем своєї сім'ї. Жив він у старий хатинці, де зараз стоїть на цьому місті будинок колишньої доярки колгоспи Хомич Анастасії Тихонівни. В 1953 році Пімен Андрійович виїхав до міста Ростова.

Як важко було відродити господарство, адже все було зруйноване, людям не вистачало що їсти. Повоєнна розруха пустила по світу мільйони сиріт. На вдовині плечі лягли труднощі повоєнної розрухи. Зерно, картоплю, реманент, тяглову силу, худобу Бережани віддавали в колгосп. Звичайно, не обійшлося і без опору, але наших дідів, батьків можна зрозуміти. Те, що наживається кровними мозолями, роками завжди дорого віддавати, а іншими словами - це була ланка соціального відношення.

Відмічаючи цей період життя села, можна охарактеризувати життя колишньої ланкової, депутата, сільської ради Коваль Меланію Степанівну. В неї на руках тоді залишилось п'ятеро дітей: три сини та три дочки. Щоб прогодувати їх, потрібно було працювати за себе і за того, зто загинув на фронті. Мабуть, судячи по собі, всю енергію і силу Меланія Степанівна віддавала сиротам та вдовам. Жінка згадує, що тоді було дуже важко із взуттям і купити в селі його не було де. Доводилося брати кошти і дозвіл на виїзд в Сарни. Щоб допомогти жінці виховати дітей, Держава запропонувала Меланії Степанівні віддати Гаврила та Андрія до інтернату. Та материнське серце не хотіло відривати своїх дітей від себе: нехай у скруті жити, але разом.

За часів мирного життя

Немає вже в житті тих, хто починав першу борозну нового життя, та пам'ять людська береже імена ратоборців та хліборобів землі. Спить поле. Ген аж до обрію виблискує воно смарагдовою долиною, а по весні прокидається від гуркоту потужних моторів. Багато в нас іменних полів і серед них поле імені першого голови колгоспу Сергія Тимофійовича Дубини. Іменне поле. Хай дзвенить воно золотим льоном, виграє райдугою квітів, дарує людям добро і береже пам'ять про своїх синів і дочок, з яких нам, нашим дітям треба брати приклад.

Особливо значних успіхів досяг колгосп після березневого (1965-го року) пленуму ЦК КПРС і ХХІП-му з'їзді КПРС, коли був прийнятий восьмий п'ятирічний план 1966-1970 рр. За п'ятирічку врожайність зернових збільшилась на 4,6 ц. Льоноволокна на 2,4, картоплі -- на 43 ц з гектара. В цьому значною мірою сприяла краща технічна озброєність колгоспу, який мав ЗО тракторів різних марок, 12 комбайнів, 18 автомашин. З 1957 року колгосп користується електроенергією. Рівень механізації основних виробничих процесів у рільництві досить високий, наблизився до 100%. На всі ферми великої рогатої худоби постачалася вода. Механізовано подавалися корми і прибиралися приміщення. 500 корів переведено на механічне доїння. Підвищення рівня механізації колгоспного виробництва, широке впровадження досягнень сільськогосподарської науки і передового досвіду забезпечили зростання продуктивності праці. За 8-му п'ятирічку виробництво валової продукції на людино-день зросло в рослинництві більш як в півтора, а в тваринництві — в 1,3 рази. Колгосп систематично виконував господарські плани та одержував перехідні Червоні прапори опкому КП України та облвиконкому. Неабияка заслуга в цьому голови колгоспу Л.С.Дячука. В колгоспі налічувалося 35 членів КПРС та 87 комсомольців. За період 8-ї та 9-ї п'ятирічок в селі було побудовано магазин та медпункт, розпочалося будівництво будинків для молодих спеціалістів, які працювали в різних установах села.

В 1973 році колгосп «Прогрес» за успіхи в змаганні серед працівників землеробства був нагороджений Червоним прапором Міністерства сільського господарства.Перехідним Червоним прапором ЦК КПРС, яким колгосп нагороджений із занесенням на всесоюзну дошку пошани на ВДНГ СРСР за досягнення високих результатів у Всесоюзному соціалістичному змаганні, виконання Державного плану економічного й соціалістичного розвитку на 1984 рік.

Бережківські колгоспники в цьому році попрацювали результативно. Більше, ніж планувалося одержано з гектара зернових, картоплі, льону, в стогектарному обчисленні молока і м'яса. Успішно виконало державні замовлення на 4 роки п'ятирічки по всіх видах продукції ферм та паїв. Чистий прибуток господарства перевищив 200 тисяч карбованців.

Але значне під силу сильним. Бережківські колгоспники сильні вмінням і прагненням по-справжньому працювати. Десятки 'їх удостоєні високих трудових нагород Батьківщини, а голова правління господарства А.С.Дячук, доярка Л.С.Костючок і головний агроном Т.Т.Красько - кавалери ордена Леніна. Можна відзначити працю доярки А.Т.Хомич, М.А.Вемнець, О.З.Антончик, доглядальниць худоби М.П.Поліщук, Ф.Є.Коваль, льонарські ланки       С.М.Яковець,       С.Ф.Разкевич,       Д.Д.Антонюк,       М.В.Поліщук, механізатори М.В.Омелечкін, А.М.Сайчишин, П.М.Покидько.

На той рік зарплата одного дня в середньому по колгоспу становила 4 карбованці. Середньомісячна заробітна плата льонарки становила 100, доярки 180, тракториста - майже 200, комбайнера - понад 200 карбованців.

Життя не стоїть на місці. З економічним розвитком колгоспу зросли фонди суспільного споживання, відтак ширше ведеться паралельно з господарськими соціально-культурне будівництво.

В Бережках стали до ладу типовий дитячий садок на 95 місяць та два житлових будинки для спеціалістів. Колгосп та сільська Рада допомагали індивідуальним забудовам, яких у селі десятки, багато справ проводилося для благоустрою Бережок.

Останнє оновлення на Середа, 07 листопада 2012, 15:59